Verda lampo - Зелена лампа
одеський есперанто-гурток для дружнього спілкування
Анатолій Іванович Масенко
Нещодавно я зустрілася з Анатолієм Івановичем Масенком. Відомий есперантист, доброзичлива безжурна людина, «жива легенда» вітчизняної школи есперанто. Багато хто знає про сліпого есперантиста Василя Єрошенка та його нелегке, але цікаве життя. Не менш цікавим є життя Анатолія Івановича. Тетяна Михно.
Народився Анатолій він у місті Невиномиську, навчався у єдиній тоді на Північному Кавказі Кисловодській школі-інтернаті для сліпих дітей, захоплювався шахами, музикою. Дізнавшись про існування есперанто, почав з ентузіазмом вивчати мову, що було складно. Есперантистів вже не переслідували, але й не допомагали: не було видано жодного підручника, жодного словника.
Анатолій Іванович розповідає:
Як дізнався про есперанто? Коли я навчався в останньому класі школи (1956) в журналі «Життя сліпих» — нині «Наше життя» (за системою Брайля), з'явилася стаття Петра Васильовича Горчакова «Мова миру і дружби». Найцікавіше — автора цієї нотатки я знав особисто, бо він, як і я тоді, був активним шахістом, і ми зустрічалися на шахових республіканських змаганнях.
Влітку наступного року (1957 рік) ми зустрілися на чергових змаганнях, ось тоді я його докладно розпитав про мову. Жодних підручників не було, проте Горчаков (ленінградець, блокадник) запропонував свою допомогу мені у вивченні есперанто. Почали обмінюватися листами — таке дистанційне навчання.
Дуже важко, звісно, ??було заговорити на есперанто. Наприклад, з Петром Васильовичем Горчаковим ми вже рік переписувалися на есперанто, а коли зустрілися 1958 року, він привітав мене: Salutоn! Це я вже зрозумів, що таке. А ось далі він каже: "Kiel Vi fartas?" А я не знав цього слова - farti (відчувати себе - есп.) і я ніяк не зрозумію, що він питає і що треба відповісти.
Петро Васильович познайомив мене з одним чехом — Ян Крейча з Праги, який добре знав російську мову і був есперантистом. Він теж мені допомагав: висилав номери чеського журналу на есперанто (друк по Брайлю). Пізніше я почав отримувати не лише чеський есперанто-журнал, а й польський та міжнародний — «Esperanto ligilo”
З самого початку вивчення есперанто я складав свій двомовний словничок, що постійно поповнювався. Ось через поповнення цього словничка сталася одна цікава історія.
На початку 1963 року до кисловодського санаторію приїхав Євген Олексійович Бокарєв , автор найвідоміших есперанто-російського та російсько-есперантського словників. Дізнавшись про есперантиста-ентузіаста, він попросив обслуговуючих його масажистів влаштувати зустріч зі мною.
І мені був цікавий досвідчений есперантист. Запитань у мене було багато. Тоді через відсутність навчальної та довідкової літератури тексти на есперанто я сприймав інтуїтивно, тому накопичилося багато незрозумілих слів. Я виписував їх для свого словничка, але не все поспіль, намагався виписувати тільки словотворче коріння, припускаючи, що про словотвори я й сам здогадаюся. Нагромадилося на момент зустрічі в мене більше 200 коренів. І при зустрічі з Бокаревим стався невеликий казус))
Вирушаючи на зустріч списочок свій я, звичайно, прихопив із собою. Бокарєв переказував слова — я записував. Один корінь попався незнайомий йому: — stico.
Я, каже Бокарєв, такого слова не знаю. Може, superstico (забобона)?
- Ну так! Але Ви мені скажіть, що таке - stico, а далі я вже й сам здогадаюся, що таке superstico.
Я ж думав, що це - освічене слово))
Потім Євген Олексійович багато розповідав про Василя Єрошенка — вони особисто зустрічалися у 20-ті роки. Ми (я та його масажисти) ставили питання про есперанто, він запитував про наше життя, про вивчення есперанто. Так майже чотири години промовили. Під час цієї зустрічі говорили переважно російською мовою, оскільки присутні масажисти не володіли есперанто.
Завдяки Бокареву я потім познайомився з іншими кисловодськими есперантистами - зрячими - у нього були їхні адреси. Ще раз особисто зустрівся з О.О. Бокарова на Конгресі (1966) в Будапешті, тут вже спілкування йшло на есперанто. Згодом періодично обмінювалися листівками, невеликими листами.
Довго були труднощі з розмовним есперантом. І говорити було дуже важко і розуміти. Пам'ятаю, потрапив у 1965 році в Ленінграді на засідання ленінградського есперанто-клубу, що проходило в Петродворці. Там такі солідні люди брали участь — есперантисти старої закваски: Тетерін, Підкамінер, Пил.. . Починають читати доповіді. А мені так важко їх зрозуміти! Спочатку тільки вихоплював знайомі слова і з них намагався зрозуміти хоч за змістом, що йдеться. Важко було, звісно. оскільки все попереднє спілкування було листуванням, розмовної мови в мене не було. Не одразу, але вийшло.
Вивчення есперанто змінило моє життя, розширило горизонти сприйняття світу, дало змогу познайомитися та потоваришувати з людьми з різних країн. Найголовніше — між мною та моїми закордонними друзями завдяки есперанто не стояв мовний бар'єр. Життя йшло ніби у двох площинах: звичайні робочі будні та есперанто.
Спогади, спогади .
Перетинаючи кордони, ламаючи стереотипи >>>>>
Коротка біографія та бібліографія >>>>>
Як з'явилася рубрика «Практикум есперантиста» >>>>>
Вересень, 2019
Михно Т.М.
Есперанто – 125! Зустріч у Ставропольській бібліотеці для сліпих.
Виступ О.І. Масенко: на початку зустрічі – вітання та з 11-05 – спогади.
відвідувачів цієї сторінки::
Є що сказати?
Не гальмуй! Коментуй:
Идёт загрузка...