Луценко Іван Митрофанович

Луценко Іван Митрофанович (1863-1920) – доктор медицини.
З 1893 жив в Одесі, практикував як приватний лікар, був членом Товариства одеських лікарів, на засіданні якого виступав з доповідями з нетрадиційної медицини, що викликали гостру полеміку.
У 1899 році при його сприянні в Одесі була відкрита гомеопатична аптека і лікарня, якою він сам завідував. Лікарня була загальнодоступною, з низькою платою за візит (30 коп), бідні ж користувалися нею безкоштовно. Захоплювався язиком есперанто. Був одним із засновників одеського товариства "Есперо"

Був одним із організаторів та першим головою правління одеського українського культурологічного товариства «Просвіта». 1905 року був обраний депутатом одеської ради від Української демократичної партії, виступав на мітингах.
У січні 1906 року заснував першу в Одесі українську газету «Народна справа», незабаром закриту владою. Один із засновників «Братства Тарасівців». Навесні 1917 р. став заступником голови Української партії самостійників-соціалістів.
26 квітня 1917 р. на установчих зборах воїнів-українців в Одесі був обраний головою Української військової ради, що діяла в Одеському військовому окрузі, на Чорноморському флоті та Румунському фронті. ( стаття " Громадянська війна в Одесі) На І Всеукраїнському військовому з'їзді (18-20 травня 1917 р.) обраний членом Українського генерального військового комітету. У 1917 р. був членом Центральної ради. Був генеральним хорунжим Вільного козацтва. У 1918 - керівник одеського відділення Національної спілки, політичної організації, яка перебувала в опозиції режиму гетьмана Павла Скоропадського.

У грудні 1918 керував озброєними формуваннями Директорії УНР, які вступили до Одеси 11 грудня, але після висадки французького та добровольчого десанту з боями, що відступили з міста (до 20 грудня). Організував одеський студентський загін і, в лютому 1919, Подільський кіш, що діє армії УНР (з повітових команд і сотень Херсонської та Подільської губерній).

Під час відступу військ УНР на чолі загону атакував бронепоїзд Червоної армії і загинув у бою з червоною кіннотою, що наспіла.

У вересні 1996 року, під час роботи в Одесі з'їзду Всесвітньої федерації українських лікарських товариств, на фасаді будинку, де тривалий час жив Іван Луценко (вул. Пастера, 52), на його пам'ять було встановлено меморіальну дошку.

"Зелене світло” - це дайджест публікацій сайту "Зелена лпмпа"
Докладнише >>>>