Verda lampo - Зелена лампа
Юхим Семенович Зайдман: Вперше за кордоном
У період розбудови почали дозволяти поїздки за кордон. У цей час Міжнародна асоціація есперанто-туризму, центр якої був у Бидгощі (Польща), оголосила конкурс на тему «Есперанто-туризм». Переможець конкурсу отримував можливість безкоштовно взяти участь в одній з кількох зустрічей есперантистів у Європі. Я не вірив у те, що навіть якщо я опинюся переможцем конкурсу, мені дозволять виїзд за кордон. Але хлопці вмовили, я взяв участь у конкурсі... та переміг. Вибирав із зустрічей у соцкраїнах, щоб було більше шансів потрапити за кордон. В результаті обрав есперанто-зустріч в Угорщині.
Отже, я отримав запрошення і прийшов з ним до міліції. Там я дізнався, що, по-перше, запрошення має бути російською, а не якимсь незрозумілим есперанто, а, по-друге, за особистими запрошеннями за кордон не пускають. Я зараз подзвонив до Угорщини організаторам конкурсу і попросив надіслати запрошення російською мовою. Виявилося, що друкарська машинка з російським текстом велика рідкість. Тоді я попросив надіслати 4 порожні офіційні бланки Союзу есперантистів Угорщини з печаткою та підписом і почав чекати.
Минув місяць, а бланки не приходили. Я знову зателефонував і попросив повторити. А наступного дня одержав перші бланки, потім решту і в результаті я мав на руках вісім бланків, що дуже стало в нагоді згодом. Вдома я надрукував на двох бланках сам собі запрошення. Привітав себе з тим, що став переможцем міжнародного конкурсу та наприкінці дописав, що моя участь в есперанто-зустрічі слугуватиме зміцненню радянсько-угорської дружби. Спеціально зробив кілька граматичних помилок, що можна пробачити угорцям, і відвіз обидва листи до Будинку Дружби до Сімферополя.
Справа в тому, що в Москві при Союзі товариств дружби із зарубіжними країнами була комісія, яка контролювала есперанто-рух у Радянському Союзі. Есперантисти (члени партії), які користуються довірою, мали можливість їздити за кордон на есперанто-конгреси, займалися пропагандою соціалізму, перекладаючи на есперанто потрібну літературу, наприклад, мови Брежнєва і т. п., але з великими труднощами вдавалося домогтися видання словника або підручника есперанто. Залишаючи листи в Будинку Дружби, я розумів, що вони потраплять до київської філії Союзу товариств дружби.
Треба сказати, що відколи я отримав запрошення, минуло вже 2 місяці і залишалося стільки ж до можливого від'їзду. Дні, тижні йшли, а відповіді не було. Але нарешті мені зателефонували з Дому Дружби та запросили приїхати. Ви не повірите - мені потиснули руку і вручили квиток на літак до Будапешта. Це було щось неймовірне. Потім я дізнався, де «собака закопана»...
 Магазин, где продаётся эсперанто-литература |
Зараз розповім трохи про саму зустріч у містечку Абалігет (біля міста Печ). Там було близько 150 учасників, тривалість зустрічі – 10 днів. Багато дивувало. Починаючи з великої кількості джинсів у магазинах, які у нас взагалі не з'являлися у продажу. Потім приватні продавці морозива. І, нарешті, дискотека — взагалі щось, немов із казки. А у Будапешті магазин есперанто-книги. Так, і ще магазин російської книги, де було все, чого в Спілці не дістати.
Перед поїздкою я почав листування з есперантистами Будапешта, щоб знайти, хто має провести ще 10 днів до від'їзду. Жив я всі ці 10 днів у вчителя російської мови, гарного есперантиста Ференца Балога. Він, звичайно, багато показав мені у місті. Потім я з'явився до центру Угорського Союзу есперантистів і попросив зв'язати мене з кимось із активістів у Будапешті. Мене послали до якогось клубу, де дівчина викладала підліткам плавання та есперанто. Звали її Тьюнда (красива), ім'я відповідало зовнішності. Там я був кілька разів, навчав хлопців есперанто-пісням. А потім мене послали до Кечкемету, міста-побратима Сімферополя, оплативши поїздку. Пам'ятаю, що відвідав гімназію, де викладачами були лише ченці. Серед них два есперантисти, один з яких математик. У келії в нього на полицях було багато книжок на есперанто. Я зацікавився однією з них, шикарною, виданою в Японії, і одразу отримав її в подарунок. На зустрічі з есперантистами я представив за допомогою слайдів п'єсу "Кримська легенда".
У Будапешті були цікаві моменти. Наприклад, на вулиці біля мене різко загальмував автомобіль, у якому їхав есперантист, який побачив у мене на сорочці значок есперанто. Він одразу повіз мене в кафе почастувати піцою, чого в нас ще не було тоді. А вдруге, коли я англійською запитав у юнака, як пройти до кінотеатру, де показували фільм «Ісус Христос — суперзірка». Він пояснив мені, я пішов далі, і раптом до мене дійшло, що він промовив слово «вулиця» не англійською, а есперанто. Я повернувся. Виявилося, що він справді есперантист, гітарист в ансамблі. Пам'ятаю, тоді я подивився в Будапешті і фільм «Останнє танго в Парижі», до речі, квиток купував з рук у спекулянта. Фільм був французькою, яку я не знав, з титрами угорською, з яких я розумів тільки «нім туди» (не розумію).
А тепер про «заритого собаку». Після повернення до мене прийшов працівник КДБ і розповів, що мене спеціально пропустили до Угорщини, щоб я відчув смак закордону, і потім завербувати. І обіцяв у цьому випадку відпускати на есперанто-зустріч у капкраїни. Я відпирався, як міг, і, дякувати Богу, часи змінилися, і скоро від мене відстали. А коли я перебував в Угорщині, до мене підійшов якийсь угорський есперантист і на вухо повідомив, що він також пов'язаний із КДБ. І я зрозумів, чому в таборі деякі есперантисти якось недружелюбно ставилися до мене. Вважали агентом КДБ. Адже на той час мало хто з радянських есперантистів потрапляв за кордон.
Читати далі — «Галопом Європами»
відвідувачів цієї сторінки::
Є що сказати?
Не гальмуй! Коментуй:
Идёт загрузка...