Глава з книги "ІМПУЛЬС ЄРОШЕНКО, або Подолання роз'єднаності"
В. Лазарев, В. Першін
Казки сліпого поета, що пізнав світ
КВІТКА СПРАВЕДЛИВОСТІ
Дорогий мій хлопчику, я розповім тобі про Країну Холоду. Важко навіть передати, як там холодно, мабуть, ця країна була батьківщиною страшних морозів. Але ти не лякайся. І зараз теж є ще холодні країни.
Жили в тій країні люди з крижаною душею та заледенілим серцем. Але нехай і це тебе не лякає, такі люди є не тільки в Країні Холоду. Тобі не віриться? Ти ніколи не зустрічав їх? Стривай, настане час — і ти зрозумієш, що їх чимало на світі. Жителям Країни Холоду траплялося часом чути слова “Кохання”, “Дружба”, “Співчуття” (якими люди так пишаються зараз), але жоден із них не знав, що означають ці слова. Та й знати ніхто не хотів. Тобі, мабуть, ще ніколи не доводилося зустрічати таких дивних людей. Ну що ж, твоє щастя! Я можу лише позаздрити тобі, мій хлопче! Не знаю, що це були за істоти, мабуть, у їхніх жилах текла крижана кров.
Втім, і зараз є чимало країн, де люди хизуються своїми ще дивнішими особливостями. Незабаром ти про це дізнаєшся. Може, ти думаєш, що в такій холодній країні ніщо не росло? О ні, ти помиляєшся! Там росло багато різних рослин, люди харчувалися їх плодами. Там були рослини Ворожнечі та Суперництва, і мешканці Країни Холоду вживали їхні плоди в їжу так само, як ми їмо хліб.
У садах та парках цієї країни розпускалися пишні квіти Війни та Ненависті. А в церквах та храмах люди Країни Холоду поклонялися примарним квітам Ілюзій, Бачень, Снів. Як у Японії милуються квітучою сливою і вишнею, так ці люди милувалися розквітаючими рослинами Ворожнечі та Суперництва. Лише квіти Ненависті та Війни доводилося бачити дітям тієї країни, а художники, вчені та поети захоплювалися таємничими квітами Снів та Ілюзій. Можливо, ти скажеш, що так не буває. Але на те й казка...
А в сусідніх країнах теж цвіло багато різних кольорів. Де-не-де найбільше шанувалися квіти рослин Почуття та Думки. В інших місцях поклонялися квітам Забуття, Тиші та Самотності. Пестили там і прекрасні квіти Любові — ніжні квіти, що прикрашали найкращі сади та парки. Словом, у кожній країні були свої улюблені квіти. І лише одна квітка однаково шанувалася у всіх країнах — чудова квітка Справедливості.
Всюди намагалися його виростити, влаштовували для нього теплиці, а вчені все своє життя присвячували його вивченню. Справа тут була зовсім не в красі квітки. Так, правду сказати, ніхто й не бачив квітів цієї рослини. Але з покоління в покоління передавалася легенда про те, що тільки-но розквітнуть на землі квіти Справедливості — люди в усьому світі стануть щасливими, і найщасливішою буде батьківщина цієї квітки. І хоч всерйоз ніхто не вірив у цю легенду, але все ж таки вчені багатьох країн наполегливо намагалися виростити загадкову квітку. Однак усі їхні зусилля були безплідними. Скільки вони не намагалися — рослини, щойно проростаючи, одразу чахли і гинули, так і не встигнувши розцвісти. Звісно, знайшлося чимало вчених, які стверджували, що ця рослина взагалі ніколи не цвіте. Але як би там не було, кожному було добре відомо, що варто лише посадити квітку Справедливості, як вона тут же засохне.
Вчені Країни Холоду теж щороку намагалися виростити у своїх теплицях чудову квітку, але так само безуспішно, як і в інших країнах. Словом, всюди рослина зів'яла, не розквітаючи. Я вже казав, що в Країні Холоду дивовижні квіти були всюди — на луках і парках, школах і храмах. Ти, мабуть, думаєш, що це дуже гарно. О, ні, то було жахливе видовище! Адже всі квіти в Країні Холоду були брудно-сірі, наче попіл чи свинець, і виходив від них тяжкий сморід могил та крові. А деякі квіти випромінювали запах вина та опіуму. Повітря в тій країні було сповнене їх жахливим смородом, все навколо виглядало сірим і похмурим. Можливо, ти думаєш, що це неправда.
Так, тепер ніде не побачиш таких квітів, але над багатьма країнами нависла сіра тінь свинцю та попелу. Хлопчик мій, я сліпий, і мені важко судити про квіти. Але я знаю — у багатьох країнах повітря отруєне. Ти цього не відчуваєш? Тоді повір мені — я дуже добре розрізняю запахи. І цей задушливий сморід та сірі, похмурі квіти наклали відбиток і на душі людей Країни Холоду.
Ти думаєш, що немає серед нас людей із сірими, безбарвними душами, від яких віє могильним холодом? О ні, такі люди ще є, але ти маєш зробити все, щоб їх не стало у світі. Ти вже знаєш, що мешканцям Країни Холоду невідомі були любов і співчуття, зате зарозумілість і чванливість їх були безмірні і зростали з кожним днем. Одне лише засмучувало їх — не було спадкоємця у правителя цієї країни.
У церквах і храмах, серед квітів Ілюзій, Снів і Бачень, день і ніч молилися жителі Країни Холоду і просили богів послати їм принца. Але боги чомусь залишалися глухими до їхніх прохань, і люди, в душі проклинаючи богів, продовжували творити свої молитви. А в цей час, наче на глузування з мешканців Країни Холоду, у сусідній державі народився принц. Говорили, що народжений він під щасливою зіркою, і вчені-астрологи, вивчаючи становище цієї зірки, передбачали, що йому судилося незабаром стати найбільшим принцом у світі. Так його і назвали "Великий Принц". Адже і зараз так буває, що тільки-но народиться якийсь принц, як усі відразу називають його "великим", хоча, зрозуміло, він ще не встиг здійснити жодних подвигів. І ось у сусідніх країнах, почувши пророцтва про велике майбутнє принца, поспішно взялися за будівництво фортець, за спорядження армії та флоту.
І поки Великий Принц підростав, сусідні країни посилювалися. Однак здавалося, що це анітрохи не турбувало народ Країни Великого Принца. Армія і флот там залишалися колишніми, і вся увага приділялася лише вихованню принца. Бачачи таку безтурботність, ще старішого стривожилися правителі сусідніх країн. "Мабуть, Країна Великого Принца володіє якоюсь важливою таємницею!" — говорили вони й одного по одному посилали туди своїх шпигунів. А особливо наполегливо намагалася розгадати цю таємницю Країну Холоду, найбільше посилала вона до тієї країни шпигунів. І ось що повідомив один із них: - Ніхто не знає, в чому велич цього принца.
Великий Принц ще зовсім дитина, він поки що мріє тільки про квіти Почуття, Думки та Кохання, особливо ж про квітку Справедливості. Кажуть, що щовечора піднімається він на найвищу вежу свого замку та милується зірками. Ось і все, що поки що відомо про нього. А країна його незрівнянно слабша за Країну Холоду. Та це й зрозуміло — адже ті, хто харчується плодами рослин Почуття та Думки, неминуче втрачають сили та гинуть. Отримавши такі втішні вісті, став правитель Країни Холоду все частіше подумувати, а чи не оволодіти цією державою, поки Великий Принц ще малий? У цій казці йдеться про далекі часи, але й тоді було так само легко знайти привід для війни, як тепер.
Адже в ті часи теж існували спритні дипломати і радники, вони вже вміли під приводом посварити дві країни. Ти не уявляєш собі, скільки страждало і страждає через них людство. Твоє щастя, що ти ще багато не знаєш, мій хлопчику, але недалеко той час, коли тобі доведеться дізнатися про все. Дипломати Країни Холоду були впевнені, що Країна Великого Принца зазнає поразки, і дуже швидко знайшли привід, щоб розпочати війну.
Ось що йшлося у посланні, спрямованому до Великого Принца: “Великий Принц! Мало того, що ти змушуєш свій народ харчуватися плодами Почуття та Думки, анітрохи не турбуючись про те, що це неминуче веде до його виродження, але ти ще вихваляєш цю їжу і навіть наважуєшся пропонувати її іншим народам! Ми повинні заявити, що це не лише зрадницькі, ворожі дії, спрямовані безпосередньо проти нашої країни, а й явна загроза здоров'ю всього людства. Заради порятунку народу вашої країни та в ім'я щастя людства Країна Холоду змушена оголосити війну Країні Великого Принца”.
Яким же було здивування мешканців Країни Великого Принца, коли вони отримали таке послання! А чи знаєш ти, що зараз, при оголошенні війни, нерідко прямують послання, що вражають весь світ ще більшою жахливою безглуздістю! Так, мій друже, так буває не в казці, а насправді, і не в далекі часи, а тепер у наш час. Тобі не віриться? Запитай у свого батька чи діда! Великому Принцу на той час було рівно дванадцять років. І ось, отримавши послання, зібралися на раду його міністри та дипломати. Довго радилися вони, але робити не було чого — вирішили воювати з Країною Холоду.
А поки вони зволікали та тримали раду, ворожа армія вже вступила на землю їхньої країни. Міністри, що розгубилися, поспішили до Великого Принца, щоб повідомити йому, що війна почалася. Проте Великого Принца ніде не було. Почали його розшукувати, але так і не знайшли. Впав духом народ тієї країни, а про міністрів і говорити нема чого. А ворожа армія тим часом швидко просунулась углиб країни, і незабаром Країна Великого Принца опинилась у руках ворога. Миттєво були знищені прекрасні квіти Думки і Почуття, і замість них почали рости квіти Ворожнечі та Суперництва; розтоптані були ніжні квіти Любові, що прикрашали сади та парки, і посаджені на їхньому місці квіти Війни та Ненависті. А там, де колись розцвітали квіти Тиші та Самотності, виросли тепер похмурі та неживі квіти Ілюзій, Бачень Снів.
А в сусідніх державах, знущаючись з нещасної долі цієї країни, казали, що тепер, мабуть, не позаздриш Великому Принцу, народженому під найщасливішою зіркою. Одного разу чулася, що Великий Принц викрадений ворогами. Подейкували навіть, що він відданий своїми ж наближеними. Не дивуйся, мій друже, адже й зараз є чимало діячів, які готові зрадити все, навіть свою батьківщину. Однак у нашій казці справа була інакша — Великий Принц сам вирішив залишити свій трон і вінець і, переодягнувшись у просту сукню, втік із палацу. Але він покинув палац не тому, що злякався ворогів. Ніколи не мріяв Великий Принц ні про перемоги на полі битви, ні про те,
З дитинства, дізнавшись, що народжений під щасливою зіркою, Принц почав замислюватися про своє призначення. У глибині душі плекав він мрію про великий подвиг, який прославить його ім'я. Щойно ніч запалювала в безкрайньому небі тисячі зірок, піднімався Великий Принц на найвищу вежу свого палацу і запитував далекі зірки про те, на який подвиг його чекає. Якось він отримав нарешті відповідь. Тієї ночі особливо таємниче сяяли зірки, і надзвичайно спокійно і тихо було у світі, зануреному в глибокий сон. Такий безтурботний, щасливий сон, як цієї ночі, ще ніколи не снився людям. Снилося їм, що щастя доступне кожному, і що ніколи не покине землю.
І ось, сховавшись далеко в горах, Великий Принц вирішив будь-що-будь виростити квітку Справедливості, яка принесе всім людям щастя. Він посадив квіти у великі горщики, поливав їх і доглядав їх. Але все було марно - вони гинули, як завжди. Дивуючись його невичерпного терпіння, жителі гір стали називати принца "диво-хлопчик". Звичайно, їм було невтямки, що це і є знаменитий Великий Принц. Ні лісоруби, ні селяни з гірських сіл не могли зрозуміти чого він хоче. Адже ніхто з них не вірив, що квітка Справедливості може зробити людей щасливими. І лише один старий сказав, що квітку цю не можна виростити в теплиці або в горщику.
Почув це Великий Принц. І ось, ледве стемніло, піднявся він на високу пустельну скелю і залишався там усю ніч, розмовляючи з таємничими зірками. А вранці посадив він квітку Справедливості у широкому полі. Але минуло кілька днів, і квітка знову почала засихати. Провів принц другу ніч на пустелі, знову запитуючи свою щасливу зірку. А коли настав ранок, принц знову вийшов у поле. До пізнього вечора він, забувши про втому, мотикою копав землю. Немов росою, окропилася його земля потім. У цей ґрунт і посадив він тепер квітку Справедливості. І раптом - о диво! — квітка почала рости. Але минуло трохи часу — і від холодної роси, від жорстоких вітрів квітка,
Знову піднявся Великий Принц на скелю і попросив у своєї зірки поради. А весь наступний день провів він біля гинуть квітки, зігріваючи жаркими поцілунками тремтячі від холоду листочки, зрошуючи горючими сльозами його стеблинки, що слабшають, і коріння. Так тривало кілька днів. Помалу рослина оживала, і нарешті на ній з'явився маленький бутон. Але розквітнути квітку Справедливості вже не могла — сили її вичерпалися, і вона знову почала в'янути...
Ти, мабуть, здогадуєшся, який великий був розпач принца, але ти не плач — адже це казка... Востаннє розповів Великий Принц свої прикрощі зіркам, востаннє попросив у них допомоги. А зірки тієї ночі сяяли так яскраво... Великий принц вийшов у поле, схилився до своєї квітки і роздер собі груди. Спекотним струменем ринула червона кров з його грудей, окропила листи і стебла квітки Справедливості, обросила землю навколо. А невдовзі, наче кров, занесло небо на сході. Вставало сонце. Бризнули його перші гарячі промені на широке поле і побачили, що там — уперше на землі — розквітла чудова квітка Справедливості.
А поряд із квіткою лежав Великий Принц, притискаючи руку до грудей, де сяяла глибока рана. Він заснув навіки, і снилося йому, що квітка Справедливості принесла щастя всім людям... Ще яскравіше засяяло сонце, ще голосніше заспівало море свою вічну пісню. Не уві сні, а наяву побачили люди загадкову квітку Справедливості. Тепер вони знали — коли розквітнуть ці квіти на землі, все людство стане щасливим. Великий Принц допоміг їм дізнатися про таємницю квітки Справедливості. Не забувай же про це, любий мій хлопчику.
Адже зараз людство чекає на “чудо-хлопчика”, який виростить квіти Справедливості, і, можливо, він з'явиться дуже скоро. Люди закликають його. Хіба ти не чуєш цього призову? Прислухайся... Прислухайся гарненько, мій хлопче!
Повернутись до змісту
|
