Глава з книги "ІМПУЛЬС ЄРОШЕНКО, або Подолання роз'єднаності"

В. Лазарев, В. Першін

Вступ. В. Лазарев

Є такі явища, які, незважаючи на свою безумовну культурну цінність і велику значущість для вдосконалення самого людського життя, — далеко не самоочевидні і поступово розкриваються.
Спочатку навіть ніби зникають у величезному світі людських доль, залишаючись у вузькому колі пам'яті найближчих людей та учнів. Але потім в якусь мить двері забуття починають відкриватися. Дедалі більше.
Нові прихильники духовної краси і таланту починають дивуватися з того, що ці цінності були приховані від них: “Як це могло статися, що ми нічого не знали про таку чудову людину? Чому про нього не знають усі?”

Сліпий поет, казкар, невтомний подвижник Василь Єрошенко ставиться до таких явищ. Довгий час невідомий світу, але найбільше невідомий у своїй Батьківщині, він йшов ніби "шляхом зерна" - щоб, померши, відродитися. У великому ж божественному значенні ніякої невідомості не було: душа, яка слухає прекрасне, знаходить відгук. Бо в пустелі нескінченності душа з душею говорить.
У Китаї російським поетом захоплювався Лу Сінь. Їхні високі чуйні душі глибоко розуміли одна одну. У Японії простодушність та мудрість його казок, дружній порив його серця оцінили багато хто: він став відомим письменником, а згодом, можна сказати, і класиком дитячої японської літератури.

Його успіхи на терені культури були настільки значні, що “люди-гвинтики” у тоталітарній державі, у його власній Вітчизні, відмовлялися вірити розповідям Єрошенка, що повернувся, про його незвичайне життя за кордоном.
Ці розповіді здавалися нечуваними вигадками дивака, казками дивної (а якщо дивної, то, отже, і небезпечної на ті часи) людини. А тим часом усе виявилося правдою. І суперечка з Рабіндранатом Тагором про шляхи розвитку культури, і дружба з Лу Сінем, і подорожі Європою, Японією, Китаєм...
Подорожі сліпої людини, що опанувала потаємну абетку переміщення у світовому просторі без поводиря, поодинці. І багато іншого, про що розповідає ця книга.

Безперечно, існує “таємниця Єрошенка”, яку до кінця не розкрити. Він був генієм подолання недуги, переможцем його рідних сестер — нерухомості, відсталості, забитості. Бо важко заперечити, що будь-яка ущербність, допущена природою, несучи в собі заряд негативної енергії, заважає людині вільно розправити крила, відчути вільний політ, вільний дух простору, що рухається...
Але Єрошенко знайшов об'ємний зір багатомовності: він досконало оволодів настільки, що як письменник здійснився насамперед японською мовою та мовою есперанто.
Запропоновані самою долею умови майже нерозв'язної задачі він безстрашно прийняв і блискуче довів, що вона може бути вирішена. І тому для мене у світі живої культури не існує сліпого Єрошенка, а є чудова людина, яка має глибокий, проникливий, різноманітний зір.

Що найважче осягнути у цій видатній особистості? Що найважче перейняти?

Напевно, насамперед незатихаючий життєдайний імпульс до дії, самовдосконалення, зближення з людьми. Це і є ті самі таємниці, що я назвав би імпульсом Єрошенка. Я, зряча людина, дивлячись на Василя Яковича, відчуваю, що не використав і десятої частки своїх можливостей.
У людей, які страждають на ту чи іншу фізичну ущербність, природно виникає почуття несправедливої ??обділеності, найчастіше підвищеної вимогливості до суспільства, до людей оточуючих — якась вимоглива залежність.
Єрошенко, навпаки, виявив приклад внутрішньої вимогливості до себе та рідкісної незалежності натури у стихії зовнішнього світу. Цей сліпий був незалежніший від багатьох і багатьох зрячих, вільно переміщаючись і облаштовуючись у світі незнайомих людей і звичаїв. Мало того, він збагачував зустрінутих людей, ніби обігріваючи їх додатковим світлом та теплом різноманітних своїх устремлінь та інтересів. Він був ніби носієм рідкісної внутрішньої перлини, що приваблює інші душі.

У незалежності вільної енергійної натури — найдорожча якість унікальності Єрошенка, сліпого поета та мандрівника. Саме це дає підставу тому, що Єрошенко може — у тимчасовому просторі — перейти з автора, що реально існував, в історико-літературну особу, в героя (маю на увазі не просто книгу про нього в серії “ЖЗЛ”, але долю самого його образу, подібно долі образу Сірано де Бержерака), тобто переживає метаморфозу високого порядку. І тоді буде вже не важливо, наскільки читані та відомі самі його твори.
Образ Єрошенка полонить людей і діятиме у живій світовій культурі з неослабною силою, подібно до образу того ж Сірано. Чи станеться?
Земне цивілізоване населення з часом стає у своїй гуманні: наприклад, у низці розвинених країн сліпим створили досить пільгові умови життя. Але суспільство ще не настільки досконале, щоб зрозуміти, що той, хто втратив або не має зору зроду, може виконувати деякі роботи значно точніше і тонше, тобто краще зрячих, що творча присутність незрячих у світі — дорогоцінна частина нашого спільного буття, невід'ємна музика великої симфонії життя .
І підходити до незрячих треба було б не тільки милосердно, але передусім розумно саме з цього погляду. З точки зору, яка поки що — через грубу організацію сучасного соціуму, — на жаль, відсутня.

Рух “Імпульс Єрошенка” (імпульс до дії, творчості, незалежності духу...) сприятиме утвердженню правильного усвідомлення названої проблеми, призведе до відкриття нових джерел творчої енергії. Не так просто розтлумачити світові важливість такої енергії.
Але саме ця ідея зібрала нас у головній залі Радянського фонду культури, де було започатковано гуманістичний рух “Імпульс Єрошенка”, який ми мріяли зробити міжнародним. На чолі цього руху вирішено було поставити учня Василя Єрошенка Віктора Герасимовича Першіна, вченого та літератора, людину небайдужу та незалежну. Незалежність, гідність і діяльність у всіх випадках життя — найважливіші якості, які повною мірою мав сам Єрошенко. Пушкін це назвав самостоянням. Але, як правило, носії цих якостей і в світі, спотвореному злістю, користолюбством, грубим прагматизмом, виявлялися врешті-решт носіями особистої драми, а то й трагедії.

Деякі сюжети життя Єрошенка та його вчинки хіба що є своєрідним відображенням донкіхотської простодушності. Але саме ці відкритість та простодушність глибоко привабливі. І в цьому їх непереборна сила.

Однак те, що під силу однієї дивовижної особистості, чи під силу великому співтовариству? Не завжди. Як перевести вільний рух однієї душі у світі до чітко окреслених форм громадського руху? Для цього буде потрібна колосальна, найчастіше самовіддана енергія багатьох людей. Втрати ідеального при цьому неминучі. Але й набуття можуть бути чималі: створення розумних суспільних форм існування особистості, яка не бажає звузити свій світ цими природою обмеженнями, — це велика справа.

Подорожуючий світом Василь Єрошенко — це подвиг першопрохідника, подвиг однієї душі. Подорож багатьох – зміцнення світових людських взаємозв'язків небувалого розмаху та глибини. Якщо розглядати цей процес у законі та сенсі всієї біосфери, то ми знаходимося, очевидно, у початковому періоді виникнення найскладнішої біоінформаційної системи найвищої чутливості.
І тут особистість, позбавлена ??звичайного зору, але яка набуває компенсацію як удосконалення інших почуттів, особливої ??зосередженості і освіченості,— може грати неповторну і необхідну для людської спільноти роль.
Саме в цьому сенсі доленосний досвід Єрошенка дуже важливий для зрячих. Для сліпих його ім'я має поставити поруч із ім'ям Луї Брайля. Таке загальносвітове значення Єрошенка з'ясується тоді, коли виникне та утвердиться міжнародний рух “Імпульс Єрошенка”.

Що це за міжнародний рух? Готелі — центри для незрячих у найбільших містах світу, обладнані новітньою комп'ютерною технікою, бібліотеки при них, насамперед довідкового та енциклопедичного характеру багатьма мовами і, звичайно, есперанто. Тоді сліпий людина безстрашно може опинитися у Лондоні, Парижі, Берліні, Москві, Токіо, Пекіні, Нью-Йорку, Празі, Будапешті, Варшаві — і йому буде надано зір усіма можливими взаємозв'язками цієї країни.

Можна розпочати зі створення універсального словника Єрошенка, інформаційного та просвітницького характеру. Про це ми вже не раз говорили з В. Першиним. Мріяли ми в Москві створити і особливий театр цвітіння імені Гомера, де гуманістичне напрямок йтиме рука об руку з високим мистецтвом слова та музики. Такий театр — він, безумовно, має бути високопрофесійним, може стати унікальним явищем світової культури. Видовищність тут буде замінена всім внутрішнім різноманіттям та барвистістю слова та музики. Чи це не вказує знак для розвитку світової культури, що в основі європейської художності знаходиться "Одіссея" та "Іліада", автором яких, як загальновизнано, значився сліпий геній.

Міжнародний рух “Імпульс Єрошенко” у своєму розвитку має виявити низку чудових особистостей, підтримати їхню талановитість, вдихнути в них надію, допомогти на шляху до вдосконалення.
Якщо людське співтовариство хворе на людське роз'єднання, взаємне відчуження, то придушення особистості незрячого відбувається подвійно. І щоб звільнити, розкрити душу, йому, очевидно, необхідно подолати подвійне відчуження.

Але будь-який шляхетний громадський рух не зможе замінити саму особистість, її власний подвиг, її власну волю до саморозвитку, її власну працю і подвиг. Все це разом і складе зміст громадського руху “Імпульс Єрошенка”, який ми починаємо.

А поки що існує аналогічна Програма Радянського фонду культури, затверджена Головою СФК академіком Д. С. Ліхачовим, підтримана Фондом народної дипломатії, Міжнародним Центром Михайла Чехова, Творчою асоціацією міжнародних програм (ТАМП).

Існують чималі труднощі у тому, щоб “влюднювати” ідею, мрію. Але є й надія. І енергія діяльних людей. І існує ще шляхетність серця, без якого цивілізація зрештою розсипається на порох і без якого культура не живе, як не стоїть село без праведника.

Володимир Лазарєв , письменник, член редколегії журналу “Наша спадщина”, член Наукової ради з історії світової культури Академії наук СРСР.

Повернутись до змісту

"Зелене світло” - це дайджест публікацій сайту "Зелена лпмпа"
Докладнише >>>>