"Зелене світло” - це дайджест публікацій сайту "Зелена лпмпа"
Докладнише >>>>

Чи відбудеться відродження руху есперанто в Одесі та Одеському регіоні

Роздуми у Зеленої лампи.

Розквіт - Розвиток (1917-1938)

Вступ — Передісторія — Розквіт — Стагнація — Відродження — Війна

Це суто особисті нотатки, суто особистий погляд на події

Історія есперанто-руху у перші роки Радянської влади з «одеським ухилом»

На щастя, після Першої світової війни есперанто не тільки зберіг свої позиції, а й став успішно розвиватися, особливо на теренах колишньої Російської імперії.
Важливі зміни відбулися у російському есперанто-руху у 1917 році.
Після Лютневої буржуазної революції і тим більше після Жовтневої революції в країні почалася спонтанна некерована лавиноподібна поява есперанто курсів, груп.
Згідно з опублікованими даними (в есперантській пресі) у цей період налічувалося понад сотню розрізнених ізольованих есперантських груп. Вони виникали у великих і малих містах, але й у селах. Нові адепти есперанто (переважно робітники, селяни, червоноармійці, учні) пов'язували ідеї Есперанто з ідеями світової революції.
Продовжували видаватися місцеві газети: "Petrogradskoe obozrenie", "La juna mondo", "Espero" (Петроград), "Esperanta movado" (Кронштадт), "Nasa jiznj" (Астрахань), "Revoluzia espero" (Уржум), "Volj ” (Саратов) та багато інших.
У 1919 році з'явилася перша пропагандистська російськомовна брошура Артюшкіна-Корміліцина «Міжнародна мова робітників і селян — Есперанто», що містить критику буржуазного есперанто-руху та заклик широко використовувати міжнародну мову для світової революції.
Не припинялися спроби об'єднання.
Внаслідок чого з'явився Організаційний Комітет Всеросійської Есперантської Організації (ОКВЕО = CKTEF) та його друкований орган "Oficiala bulteno" (Москва), трохи пізніше - "ESKI" (Esperantisto sekcio de komunista internacio), перейменований незабаром в "Esperantista Komunista" Е.Дрезеном, Ортом Суннам та Ожитовичем. Існували та інші організації.
Всі вони на перше місце ставили політичні цілі, яким мав служити Есперанто.
Замість нейтральних підручників Л.Л.Заменгофа, Сахарова, Кара та Паньї, Щавинського, Кабанова стали з'являтися нові підручники з політичним змістом: Волевича, Тихонова, Лідіна, Валентинова, Дрезена, Свистунова, Рубльова, Курбатова та інших.
Потрібно було скликати всеросійський есперанто конгрес, щоб підкорити рух єдиної мети.

У червні 1921 року на 3-му Всеросійському з'їзді есперантистів в Петрограді був заснований Союз есперантистів радянських країн (еспер. Sovetlanda – sovetrespublikara laŭ Drezen, 1931 -– Esperantista Unio - SEU). У 1927 році він був перейменований на Союз есперантистів радянських республік – СЕРР. Головною митою діяльності СЕРР проголошувалися пропаганда радянського способу життя, здобутків революції, ідей комунізму. Поступово СЕРР став на організацією, структурно та ідейно аналогичною ВКП(б).

На початку серпня 1921 року на противагу «буржуазній» UEA під час 13-го Конгресу UEA створюється міжнародний робочий рух SAT (Позанаціональна всесвітня асоціація есперантистів – Sennacieca Asocio Tutmonda). Багато радянських есперантистів стали активними САТівцями, їх було значно більше, ніж членів UEA.
До уваги: "Адміністративна" карта есперанто - які організації та рухи існують в Есперантиді

В серпні 1926 року у Ленінграді тріумфально пройшов Шостий конгрес SAT. На честь конгресу в СРСР було випущено пам'ятну поштову марку. Засідання проводили в Таврійському палаці, а почесним головою конгресу був А.В.Луначарський, який письмово висловив підтримку есперантизму.

Друкувались книги, газети, працювали гуртки, було організовано радіомовлення. Заохочувалися контакти із закордонними есперантистами.
На сайті «Зелена лампа» зібрано добірку листів зарубіжних юнаків та дівчат, адресованихх Ф.А.Бартеневу, (у той період — шістнадцятирічного школяра). Поруч із кожним листом, написаним на есперанто, знаходиться його точний переклад російською мовою.  Всі листи, що збереглися (одержувач - Федір Бартенєв)

У цей час в Одесі (після створення спілки есперантистів Радянського Союзу) есперанто-рух в Одесі набирає нової сили.
У 1923 році за адресою Карла.Маркса, 3 було зареєстровано товариство есперантистів.
У цей же час в одеському політехнічному інституті група студентів під керівництвом Е.Д.Айсберга вивчала есперанто.
Діяли вищі педагогічні есперанто-курси, директором яких був Шахнович; мову викладали В.В.Воздвиженський та Є.Д.Айсберг ; лекції з інтерлінгвістики читав С.Г.Рубльов. На базі цих курсів згодом було створено інститут іноземних мов з Шаховичем на чолі (який згодом став факультетом РДФ ОДУ).
У 1922-1936 р.р. в Одесі здійснював пропаганду есперанто літературно-науковий гурток ( ЛНГ - ЛоСоРо) , організований Н.Ф. Дановським . У гуртку долучилися до есперанто В.Сутковой, С.Г. Рубльов, Н.І. Сігал та інші.Н.Ф. Дановський пише: Що ж було в Одесі? У ту епоху ЛНГ (LoSoRo) був єдиним у своєму роді осередком есперантської культури, подібних йому не було ніде, принаймні в Радянському Союзі.
Перше та головне, були кваліфіковані, активні та товариські люди з віртуозним знанням мови.
По-друге, був колектив із «творчою стрункою» у натурі та характері його членів.
По-третє, скрупульозно систематично-акуратний (sistinece-akurata) секретар ЛНГ В.Сутковой.. Його прозвали Talpo — за його прагнення докопатися до суті

Приблизно тим часом вихованці дитячого будинку ім. Комінтерну спілкувалися мовою есперанто з іспанськими друзями 
В одеській школі №50 ім. Льва Толстого за рішенням педради есперанто вводиться у трьох старших класах (5,6,7) як обов'язковий предмет. Викладав есперанто Веніамін Вікторович Воздвиженський, учитель географії (чи математики?). У 30-ті роки викладач В.В. Воздвиженський вів також гурток есперанто у дитячій музичній школі при Муздраміні (нині школа імені Столярського). У цьому ж гуртку осягав основи міжнародної мови майбутній всесвітньо відомий піаніст Еміль Гілельс.

В Україні в ці роки координуючим центром есперанто-руху був Всеукраїнський комітет есперанто (1925-38) як підструктури СЕРР – Союзу есперантистів Радянських Республік (1921-1938).

Після тривалої перерви, викликаної воєнними діями, відновлюється друк журналу Ukraina Stelo (1922-1930).
На сторінках журналу друкувалися переклади творів Т.Шевченка, І.Франка, О.Кобилянської, В.Стефаника, Лесі Українки, М.Коцюбинського, народні пісні, частівки, статті про творчість українських письменників.

До 1920 року працювало «Краєве товариство українських есперантистів «Поступ», створене ще 1910 року.

1922 року був виданий українсько-есперантський словник.

У 1923 розпочалися регулярні радіопередачі на есперанто (Харків та інші міста)

У 1927-1932 рр. у Харкові видається щомісячний педагогічний журнал на есперанто «Шлях освіти ».

Однак відносини між САТ та СЕРР поступово псувалися: адже САТ замислювалася як організація, що об'єднує прихильників політичних партій усіх течій лівої соціалістичної орієнтації – серед її членів (крім комуністів) були анархісти, троцькісти та інші, оголошені Радянською владою "шкідливим елементом".
Більшість комуністів і Комінтерн вірили і підкорялися Сталіну, а Асоціації ж сильні були соціал-демократичні мотиви, панував дух плюралізму.

Спроби керівництва СЕPР, яке вимагало вигнати всіх інакодумців із САТ і підпорядкувати собі цю організацію, не мали успіху, але призвели до розколу САТ. Остаточно розкол оформився у серпні 1932 р., коли на установчій конференції у Берліні було створено Інтернаціонал пролетарських есперантистів (ІПЕ), найбільшою секцією якого став СЕPР.
ІПЕ припинив свою діяльність приблизно 1935 року, оскільки провідну роль ньому грали радянські есперантисти, які зарубіжна діяльність стала різко скорочуватися.

Ці події пізніше призвели до трагічних наслідків для багатьох радянських есперантистів. Вчорашні друзі раптом стали політичними ворогами.

Мало хто помічав зміни державної політики Радянського Союзу, що почалися.

У країні почав здійснюватися принцип: "Хто не з нами, той проти нас", вибухнула епідемія шпигунства. У цій обстановці СЕРР поступово згортав свою зовнішню діяльність, зосереджуючись на внутрішній, закликаючи есперантистів "згуртуватися навколо Комуністичної партії, яка викриває троцькістсько-фашистські банди”.

Треба сказати, що з моменту виникнення есперанто його адепти перебували під пильним наглядом влади: і царських жандармів, і радянських чекістів. Ще уважніше влада почала контролювати есперантистів після розколу САТ та СЕСР, особливо САТівців, проте час діяти проти них ще не настав — були інші першочергові завдання.

Після 1935 вже проводилися масові арешти «ворогів народу»; в'язниці всіх міст були переповнені. У різних містах Союзу було заарештовано багато німецьких, польських, угорських, австрійських та інших політемігрантів, головним чином, комуністи.

І Гітлеру, який прийшов до влади, і Сталіну, який закручує гайки, есперантисти стали не потрібні — почалася смуга репресій.

Ернест Дрезен у серпні 1936 року залишив посаду Генерального Секретаря ЦК СЕСР, проте 17 квітня 1937 р. його було заарештовано, звинувачено у шпигунстві, контрреволюційної діяльності, а 27 жовтня того ж року розстріляно.

Цей рік (1937) став переломним і для багатьох есперантистів, включаючи одеситів.

17-21 лютого 1938 року , коли було заарештовано всіх штатних співробітників СЕСР, вважається офіційною датою припинення функціонування Союзу Есперантистів Радянських Республік. Оскільки арешти здійснювалися переважно у великих містах, важливих промислових чи залізничних центрах, есперантисти, які жили в провінції, виявилися незачепленими.

Проте слід наголосити, що формально діяльність есперантистів у нашій країні (СРСР) ніколи не заборонялася . Просто вона припинилася "сама по собі".

Довершила деградацію есперанто-руху та визначила застій у розвитку мови Другої світової війни.

Отже: Вступ — Передісторія —Розквіт — Стагнація — Відродження — Війна —

Михно Т.M. (Sageto)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ